Ніколи за всю історію космічних польотів, винятком є лише короткі місячні експедиції, людина не заходила досить далеко від Землі, щоб знаходитись у магнітосфері, яка захищає нас від сонячних спалахів. Але для рейсів на Марс і далі, інженерам доведеться захистити екіпаж від згубної радіації за допомогою так званого "магнітоплазменого щита".

Всі експедиції космонавтів з місій Apollo пройшли успішно завдяки таму, що сонячний вітер був більш-менш врівноважений. Основна його небезпека полягає у високо енергетичних частках, 90% яких складають протони, ще 9% — альфа-частки, а останнє - в основному електрони. Цей потік вкрай розріджений і досягає швидкості від 300 до 1200 км/с, що дозволяє їм легко проникати через стінки корабля, встромлюватися в тіла астронавтів, ушкоджуючи клітини і ДНК. Цікавіше є те, що цей плазмовий перебіг залежить від погоди на Сонці.

І ось виникає питання щодо захисту, адже прослідкувати погоду на Сонці дуже важко, тим паче протягом тривалих польотах. Ще в 1960-х роках вченими поширювалась ідея, головною думкою, якої було відтворення в маленькому масштабі земної магнітосфери на борту космічного корабля. Але від нестачі досвіду і матеріалів ця ідея не була втілена в життя.

На сьогоднішній день, коли технології досягли певного розвитку, вчені повернулись закінчити те, що почали багато років тому.

Міжнародна група вчених на чолі з Рутом Бамфордом (Ruth Bamford) розробила проект "Міні-магнітосфери" (Mini Magnetosphere), яка могла б закрити корабель від космічних променів.

Дослідники підрахували, що це повинно бути поєднанням магнітного поля з плазмовим бар'єром, який контролювався цим самим полем. Такий бар'єр утворюється з самих часток сонячного вітру, що набігає на корабель, і цей же бар'єр взаємодіє з останнім потоком, а також з магнітним полем Сонця.

Прогрес в області токамаків — прообразів реакторів синтезу, де взаємодії плазми з полем приділяється величезна увага – дозволив дослідникам з Британії, Португалії і Швеції по-новому подивитися на проблему магнітного щита для космічних кораблів. Він фактично повинен враховувати всі три активні захисти, що розглядалися раніше (плазмове, магнітне і електричне поля), причому саме взаємодія всіх трьох призводить до бажаного результату.

Торік учасники проекту провели комп'ютерне моделювання, що показало, що магнітний міхур маючи поперечний переріз близько сотні метрів міг би закрити екіпаж від дії сонячної радіації. Цей висновок був підтверджений в лабораторії, де команда побудувала мініатюрний прототип такого захисту. Більш того, крихітна штучна магнітосфера проявила здібність до саморегуляції, подібної до магнітосфери Землі. "Коли вона отримує сильний поштовх від плазми, міхур стає меншим. Відео показує, що у міру підвищення тиску "сонячного вітру" щит стає менше, але при цьому яскравіше" — розповідає Рут Бамфорд.

Отже, невеликі штучні діри в сонячному вітрі — це все необхідне, для того щоб у людей була змога безпечно подорожувати до наших найближчих сусідів (на Місяць і Марс). Але до появи повномасштабних магнітних щитів, придатних для установки на кораблі, за прогнозом Бамфорд, мине ще 10-15 років.

За цей час дослідникам належить вирішити багато питань щодо безпеки польотів у міжпланетному просторі.