Джо Байден, Обама та українська мрія

Who voted
Ваша оцінка: Нічого Середня оцінка: 5 (5 голосів)
Джо Байден

Хочу поділитися враженнями від промови Джо Байдена в Українському домі. Забігаючи на перед хочу сказати, що блог буде не про промову і не про Байдена. Адже, Віце-президент Байден – типовий американський політик – сивина, незграбна хода, широка посмішка та традиційне американське вітання розчепіреною долонею. Промова була традиційно американською про демократію, свободу, суверенітет та інші цінності. Одним словом: Україна тримайся, Америка завжди поруч із тобою :) Ключове слово тут - "поруч". Це не дивно, адже за словами Байдена, головний мессидж його приїзду однозначний: «Сполучені Штати віддані міцній, демократичній, процвітаючій Україні», підтримують її суверенітет, незалежність і «її власний вибір, що включає вибір своїх стосунків та союзників». Дивним було те, що за кількістю посилань на Шевченка в одній промові пан Байден перевершив будь-якого українського політика.

На початку промови Джо Байден зробив пасаж який дуже гармонійно наклався на розмову, що передувала моєму довгому очікуванню виступу американського Віце-президента. Довгим очікування було тому, що, як виявилось, Президент Ющенко вирішив запросити пана Байдена на сніданок. Мабуть, щоб в дружній атмосфері з’ясувати подробиці зустрічі останнього з мадам Тимошенко. Тому присутнім в Українському домі довелось зачекати півтори години.

Втім - по черзі. Я особисто дуже вдячний Байдену-Ющенку за надану можливість почекати адже познайомився із дуже цікавою людиною – шеф-редактором газети “Сегодня”. Літній аргентинець за громадянством, нащадок емігрантів з США Гільєрмо виявився дуже цікавим співрозмовником. Почавши розмову на бізнес-тему щодо тиражу газети “Сьогодні” ми раптом перейшли на обговорення фундаментальних для українського суспільства проблем.

Проблема 1. Ціннісні орієнтири.

Гільєрмо зазначив, що для аргентинського суспільства національною ідеєю став середній клас. Так-так, не ЄС, НАТО або Росія, а саме прагнення людей стати представником середнього класу – мати стабільну роботу або невеликий бізнес, квартиру або будиночок, авто. Ця до болю проста національна ідея мене просто вразила, без зайвих епітетів. Подумки я раз у раз повертався до питання: чому маленький пересічний українець мріє про „Бентлі” останньої моделі, життя олігарха та гарем коханок? Хто подарував "маленьким українцям" уявлення про те, що середній клас на Заході літає на Багами приватними літаками, їздить на Бентлі, жирує і нічого не робить? Думаю, це заслуга телебачення та політиків, які в яскравих фарбах змальовують європейський або ж євроатлантичний вибір.

Переконаний, що Україні вкрай необхідна консервативна партія створена саме представниками середнього класу, яка буде здатна розплющити суспільству очі на вічні цінності: родину, віру, Бога, будинок, садок вишневий, тощо. Невже це гірше топ-моделей, віп-тусовок, супер-карів та віл? Переконаний, що ні. Західна цивілізація сама втратила ціннісні орієнтири і саме це є причиною тих катаклізмів, що спіткали її сьогодні. Фінансова, економічна та інші кризи є похідними від кризи цінностей західної цивілізації. І, навпаки, цивілізація східна, заснована на традиціях конфуціанства, аскетизма, самопожертви, працелюбства переживає небачений сплеск – економічний, політичний, соціальний...

Проблема 2. Брак довіри.

На думку Гільєрмо в українському суспільстві насамперед бракує довіри, зокрема до медіа. Як приклад, він навів купівлю цигарок. В Аргентині тобі спочатку дають цигарки, а потім ти даєш гроші, в Україні – навпаки. Це є проявом тотальної недовіри, яка сьогодні роз’їдає суспільство. Кількість газет на душу населення в Україні у 10 (!) разів менша ніж у середньостатистичній європейській країні. Українці не читають газет, бо не вірять тому, що у них пишуть. Недовіра суспільства до влади, медіа, інших членів суспільства веде його у прірву. Закриваючись від інформації люди втрачають здатність аналізувати та стають жертвами найпримітивніших інформаційних технологій – виникає замкнене коло: брак інформації веде до отупіння, яке в свою чергу призводить до неможливості сприймати й аналізувати інформацію.

Проблема 3. Короткозорість.

І тут я підбираюся до яскравих моментів у виступі Джозефа Байдена, який розповів про листа Томаса Джефферсона (3-го Президента США) до Джона Адамса (2-го Президента США) у якому перший писав, що рідко покоління, яке розпочинає революцію, її закінчує. Мессидж Байдена був очевидним – революція 2004 року продовжується і може тривати декілька поколінь. Дивно, але за півгодини до виступу Байдена я поставив питання своєму співрозмовнику „Скільки часу мине доки українці повернуться до вірних ціннісних орієнтирів?”. Відповідь Гільєрмо була лаконічною: „Декілька поколінь”. Повертаючись до виступу Байдена, погоджуюсь, що українцям бракує далекозорості та елементарної витримки. Ми не вміємо жити сьогодні, думаючи: „А що скажуть про нас наші діти й онуки?”, „Що буде з нашою країною через 200-300 років?”.

Думаю, що успіх Президента Обами був обумовлений саме виходом за рамки традиційної західної споживчої ідеології та вмінням подарувати людям надію, показати, що для нього – Президента США – основними цінностями є його родина, його собака, американські люди, а не війна в Іраку, Афганістані чи у космосі. Переконаний, що нову сторінку в історії України відкриє той Президент, який збагне ці прості й непохитні істини...

Зображення користувача Олександр Сіромаха.

Колись давно, ще в

Колись давно, ще в університетські роки я дискутував з моїм добрим другом Феліксом щодо того, як і що треба змінювати в Україні. Моя позиція була - міняти треба згори: змінити президента, уряд, - владу - на більш демократичну, просунуту, яка буду впроваджувати нові цінності у суспільство, яка змінить систему освіти, охорони здоров"я, встановить нові пріоритети.

Позиція Фелікса була іншою - треба починати знизу, на місцях. З відповідального виховання власних дітей, роботи в дітсадках і школах у напрямку зміни світогляду, виховання нового нового покоління на принципах толерантності, демократії, прагнення до свободи тощо.

І чим більше минає часу, тим більше я розумію, що мій товариш мів рацію. І що фраза "народ має того керівника, на якого заслуговує" - дуже вірна. Допоки хабарництво, кумівство, хамство, обмеженість, відсутність елементарної культури пануватиме у суспільстві, усі керівники також будуть бидловатими хамами та злочинцями.

І я не знаю, скільки поколінь треба, щоб змінилося суспільство. Дуже багато. І, до того ж, весь цей час суспільство має розвиватися у вірному напрямку - хто може це гарантувати?..

Партія середнього класу необхідна. Взагалі, потрібні справжні партії, з ідеями, з ідеологією. Такій партії не обов"язково починати з перегонів до ВР. Спочатку варто спробувати себе в регіонах - показати, шо проблеми можна вирішувати на зовсім іншому професійному рівні.

Позитивом є те, що суспільство таки розвивається. Воно дозріло у 2004 році до того, щоб сказати ні фальсифікації власного вибору. Але багато залежить і від вектору подальшого розвитку.

Зображення користувача Oleksiy Tatarenko.

Саня, Я переконаний, що у тій

Саня,
Я переконаний, що у тій дискусії ти був правий. Лідери змінюють суспільство та його світогляд і торують шлях до влади. Класичний приклад - Сінгапур. А ідеї Фелікса - це гарні теорії, які мають мало чого спільного із реальним життям. Якщо пересічній людині промивати мізки через ТВ, заливати у рот дешеве пиво та пропонувати легке життя, то навряд чи вона буде йти шляхом боротьби за демократичні цінності і правопорядок. Більшість людей завжди вибирає найлегший шлях. І лише Моісей може додуматись повести людей через пустелю...
Вітання Феліксу, він гарний теоретик, проте паганий практик (це я пам"ятаю з 1-го курсу Університету).